Читать на русском

На фронті загинув пілот Мі-8 Віталій Пляка

У суботу, 6 квітня, на столичному Лісововому кладовищі друзі та рідні проводжали в останній політ військового льотчика, командира екіпажу гелікоптера Мі-8 Віталія Пляку, який у 2022 році зміг прорватися в оточений Маріуполь і повернутися. Він загинув у березні 2024 року.

Про це повідомив у "Фейсбуці" пілот 16-ї окремої бригади армійської авіації "Броди" Василь Мулік. Він був побратимом загиблого.

До лав Збройних сил України Віталій Пляка долучився на початку повномасштабного вторгнення.

"Цей немолодий, з ніг до голови вкритий татуюваннями, дядько – завжди на позитиві. Усміхнений, кожної миті готовий до пригод і авантюр. Ми познайомились з ним вже за "широкомасштабки". І він для мене – приклад чогось дійсно справжнього. Справжньої людини. Справжнього громадянина. Справжнього льотчика", – написав побратим загиблого.

Військовий зазначив, що льотчик загинув внаслідок ураження гелікоптера з російського ПЗРК.

"Поховали у минулу суботу, на Лісовому. І зараз десь там, серед хмаринок. Я впевнений, що Петрович, хитро посміхаючись, дратує і тролить ангельську братію своїми татуюваннями, а з колонки-ДжиБіЕльки грає AC/DC", – резюмував сумну звістку Василь Мулік.

Нагадаймо, наприкінці квітня 2023 року Віталій Пляка у коментарі для "Радіо Свобода" розповідав, що їхній екіпаж навесні 2022 року віз українському гарнізону на "Азовсталь" озброєння, "старлінки" та медикаменти. Також вони з заводу евакуювали поранених.

"Поранених я вже по кількості не пам’ятаю – десь від восьми до десяти хлопців ми забрали. Всі були важкі, всі лежачі", – розповідав льотчик.

Він також зазначав, що ця допомога для хлопців на "Азовсталі" була дуже важливою. Бо вони відчували, що їх не забули та не покинули, що є хтось, хто може, за деяких обставин, до них прийти і допомогти.

"Коли ми долетіли до моря і вже "впали", знизились над морем, коли вдалечині майорів Маріуполь і "Азовсталь", я якось так вперше з полегшенням зітхнув. Ми тут, ми поруч. А потім, коли ми вже сіли на "Азовсталь" і коли хлопці почали розвантажувати нас та завантажувати поранених – там я теж зітхнув, і думаю – раз я сюди дійшов – то назад я прийду", – згадував Пляка.