Коридор, обклеєні дитячими малюнками стіни, під ними – сім кушеток. Медики сидять на них по одному-двох. Чекають на поранених . Сьогодні, як і днем раніше, чекають довго. Хоча ще тиждень тому з фронту привозили по кілька важких поранених на раз.

Зрештою, всі розходяться подрімати по кімнатах. Вартувати в коридорі залишається одна медсестра. Близько дванадцятої ночі за вікном гуркотить машина, заносять чоловіка. Колір його форми ледве видно через шар крові й болота. На обгорілому обличчі – кров, змішана з землею, руки чорніють чи то від бруду, чи то від ран.

“Мінно-вибухове, опіки обличчя і рук”, – констатують медики. Вони працюють спокійно і злагоджено. “Емпатія з часом зникла”, – пояснює медбрат Андрій і подає хірургу протиопікові серветки. Проте він тут же турботливо питає пораненого: “Друже, який в тебе розмір ноги?”.

В цивільному житті Андрій – інженер зі Львова. 26 лютого 2022 сам пішов до військкомату. Чоловіка без спеціалізації спочатку відправили на навчання для парамедиків, а після – на реальні бойові евакуації. Каже, колись жахався від самого слова “труп”, а на війні вже наче звик до потоку поранених і загиблих. Емоції “доганяють” пізніше ввечері, зізнається, іноді не вдається стримати сльози.

За рік війни загинули більше сотні українських медиків

Андрій іде в коридор, дістає з поличок труси, футболку з написом “Polo”, які сюди привезли волонтери. Одяг потрібен постійно, щоб військових переодягнути в чисте і сухе.

Після операційної Андрій допомагає пересадити пацієнта на візок і дає йому чорний сміттєвий пакет з уцілілим одягом, документами і телефоном. Скоро чоловіка заберуть в інший шпиталь, далі від фронту.

Медики ж продовжують чергування. Це збірна рота з військовослужбовців кількох підрозділів. Майже всі вони живуть прямо в лікарні. “Тут дуже легко: ти встав і вже на роботі”, – жартує начмед Олексій. Чергують дві групи позмінно.

“Графік є, але ж коли чуєш, що важкі поранені, то виходиш і працюєш”, – ділиться хірург Юра. Він живе через стіну від операційної. Відпочивати Юра їздив у відпустку додому на Вінниччину, проте цивільне безтурботне життя поза війною навпаки пригнітило ще більше. "Всі забили на війну", – каже військовий про своє відчуття життя далеко від лінії фронту.

Найкраще в лікарні ситуація з продуктовим забезпеченням, продовжує начмед: “Їжа є завжди”. А от із медикаментами тут буває скрутно. “Вони йдуть не в тих обʼємах, що ми замовляємо. Багато надходить від волонтерів”, – пояснює Олексій. Наприклад, в лікарню постачають компоненти крові для переливання, але коли є велика кількість важких поранених, то заготовок на всіх не завжди вистачає. Тоді на черзі “ходячий гемофонд”, тобто медики переливають пораненим власну кров.

Військові медики 5 ОШБр розповіли про роботу стабпункту на Бахмутському напрямку

Розмови в коридорі знову перериваються. Привезли пораненого.

Об одинадцятій вечора лікарі розходяться по своїх кімнатах, залишається тільки чергова медсестра Оксана. Ніч видалась доволі спокійна, вдалося поспати кілька годин.

О сьомій ранку в коридорі вже гамірно: медики обговорюють, де взяти ялинку й гірлянду, але вже невдовзі в приймальню заносять новорічне дерево і гілки. Ярослава, медсестра зітхає: “Новорічного настрою нема”. Але вже за кілька хвилин вона теж береться розвішувати гірлянди.

Святкові приготування доходять і до одної з чотирьох операційних. Медбрат Вадим натягує новорічні вогники на стіни операційної. Він тут з жовтня 2022-го, каже, “складно щодня бачити одні й ті ж обличчя і поранених, хотілось би додому вже”, а з побратимами “колись просто зустрітись на каву, а не ось це”.

“Головну” ялинку медики поставили в загальному коридорі біля кухні. З банок з тушняком складають пірамідку, Вадим фотографує на телефон і примовляє: “Щоб бачили, що ми не голодуємо”.

Ще одну гірлянду виносить зі своєї кімнати медсестра Галина: “Як дізналась, що загинув Іван (побратим, який їздив на евакуації), не хочу в себе вішати”. Далі в коридор стягують подовжувачі. І вже за кілька хвилин уся лікарня мерехтить, хоча ще тиждень тому тут було лише тьмяне світло від генераторів.

Далі справа за вечерею. Медсестра Галина приготувала кутю. Пампушки й різні солодощі передали волонтери. Є на столі й витриманий сир з мандариновим варенням – одному з медиків дружина з Італії передала.

Різдвяна вечеря продовжується очікуванням в коридорі. Сидіти доводиться довго. В приймальню завозять на каталці ще одного чоловіка. Начмед Олексій, медсестра Оксана і медбрат Вадим мовчки піднімаються і перекладають на стіл пораненого.

Його звуть Сашко. Він їхав машиною, коли міна влучила в капот перед водійським місцем, де він власне сидів. Таких поранених, від мін та уламків, тут більшість. Але взимку ще додались обмороження. У Сашка “перша-друга стадія обмороження пальців ніг”, констатує Олексій. Військовому розрізають повʼязку на нозі, а там юшить кров. Поранені ноги обробляє начмед Олексій. Хірург Юрій оглядає обличчя: уламок пройшов наскрізь нижньої і верхньої губи. Юрій береться зашивати.

Вадим виходить в коридор за чистим одягом. Поранений Сашко залишається при свідомості, все питає, чи знайшли його побратими ключі від машини в його куртці. Його перекладають на каталку, і евакуаційна група забирає до шпиталю. Лікарі та медсестри розходяться. “Закриваємось на переоблік на Новорічні свята”, – жартує начмед Олексій.

“Свято-не-свято, а в нас тут день сурка”, – знизує плечима Оксана.